Джаз-фолк гурт Brio: "Джазу на цимбалах у Тернополі ще не грали".

Фольклорна музика у джазовій обробці є візиткою тернопільського джаз-фолк гурту Brio. Чистий фолк, вважають учасники гурту, потрібно осучаснювати. Так він стає цікавішим для нинішнього слухача.

П’ятеро учасників гурту Brio працюють разом менше року. Та за цей час вже отримали чимало пропозицій про співпрацю від розважальних закладів і закладів культури. Запрошують їх і за кордон.

Слово "вrio” (з італ., – прим. ред.) означає "веселий, жвавий, бадьорий”, пояснює соліст гурту — скрипаль Тарас Видиш. Саме такими переважно і є композиції колективу. Серед них — і повністю фольклорні, і джазові. Але найцікавіше хлопцям поєднувати фолк із джазом. Кажуть, такий синтез не дуже часто використовують в Україні. Втім, на Заході це доволі популярно.

ПРОФЕСІЮ ВИРІШИЛИ НЕ ЗМІНЮВАТИ

— Як вирішили об’єднатися?

— Усі ми були знайомі давно, з Львівської консерваторії. Добре знали здібності та потенціал одне одного. Закінчивши навчання, ми опинилися перед вибором: чи шукати заробітки від випадку до випадку, чи займатися однією серйозною справою, чи взагалі змінювати професію? Ми обрали другий варіант — створили власний колектив.

Важливо й те, що всі ми натхненні музикою угорського скрипаля Робі Лакатоша. Він не тільки талановитий віртуоз, а й універсальний аранжувальник і композитор. У світі Лакатош відомий поєднанням класики, угорсько-циганських мотивів і джазових тем.

На такій музиці виріс кожен із нас, і саме такий стиль ми спробували відтворити своїм колективом. Вважаю, нам вдалося. Втім, тепер у нашому репертуарі з’являється все більше власних аранжувань, орієнтованих саме на українського слухача.

— Чи припускаєте, що доведеться займатися й чимось далеким від музики?

— Прагнемо досягти такої професійності, аби заробляти лише музикою. Щоправда, в Україні для реалізації подібного проекту можливостей недостатньо. Так, слухач знайдеться завжди. Але фінансова підтримка — доволі велика проблема...

—Зараз вас хтось підтримує?

— Ні, наразі все робимо із власної кишені. Але після кожного концерту, з’являється все більше таких, хто зацікавився нашою музикою. Приємно чути позитивні відгуки. А ще приємніше, коли пропонують співпрацювати. Вже були пропозиції попрацювати і в нашому місті, і в інших, і за кордоном.

Якщо все станеться, як ми запланували, то вже наприкінці цього літа поїдемо у Францію. Загалом у творчості більше орієнтуємося саме на Європу. Адже у нас цінителів джазу набагато менше, ніж за кордоном. Музиканти навіть кажуть, що зараз джаз слухає близько 4% людей. Щоправда, цей стиль останніми роками стає дедалі популярнішим.

"ПОПСА - ЦЕ НЕ ДЛЯ НАС..."

— Нерідко музиканти змушені підлаштовуватися до смаків аудиторії. Чи припустимо для вас, наприклад, перейти до виконання легших, попсових мелодій?

— Поза гуртом кожен із нас вільний заробляти, як вважає за потрібне. А от Brio ми створили саме для того, аби розвивати насамперед напрямок джаз-фолк. Також хочемо поєднувати різні напрямки, аби мати програми для різних аудиторій. Наприклад, чистий джаз, український, румунський чи молдавський фолк. Попси в цьому переліку немає.

— Тож вважаєте можливим формувати смаки нашого слухача?

— Звісно. Єдине, що потрібно, — зацікавити, привести на свій концерт. А вже там — викластися на повну, вразити віртуозністю. Якісну музику завжди оцінять.

— Звідки такий потяг саме до балканських мотивів? Не відстежували своє коріння?

— Ні, але звісно, можливо всяке. Мої батьки родом з Івано-Франківська. Вдома дуже часто звучали саме балканські мотиви.

У Тернополі, коли я працював під керівництвом Мирослава Бабчука у "Веселих галичанах”, ми теж грали не тільки українську народну музику, а й балканську.

Інструменти, на яких ми граємо, теж диктують вибір музичного стилю. Так, цимбали — родом саме з Угорщини, багато на них грають і в Молдові та Румунії.

— Чистий український фолк тепер непопулярний?

— Для його виконання потрібні справді автентичні українські інструменти – наші цимбали, козобас та інші. Ми ж народні мелодії подаємо в дещо академічній, віртуозній обробці. Вважаємо, що поєднання фолку із джазом приверне більшу увагу.

— Яку ще музику, крім балканської, любите слухати?

— Багато класичної. Причому, у виконанні не тільки своїх інструментів. Я — скрипаль, але завжди цікаво почути й інші інструменти. Від будь-якого хорошого виконавця можна почути багато цікавого. Це допомагає розвиватися.

— А нинішня естрада вам зовсім не цікава?

— Не можу сказати, що не слухаю її. Так, існує дуже багато примітивних одноразових проектів, створених заради швидкого збагачення. Але є й виконавці, в яких і професійним класичним музикантам є що запозичити.

Мені, наприклад, подобається манера виконання Гайтани. Слухаю й Ані Лорак. Подобаються нашим хлопцям і композиції Костянтина Меладзе.

ДЖАЗОВА ТУСОВКА В ТЕРНОПОЛІ ВЖЕ Є

— Чого ви мали б досягти, аби могли сказати: "Так, ми успішні!”

— Із кожної вершини відкриваються нові горизонти. І це тішить. Бо завжди залишається шлях для розвитку. Горизонту ніколи не досягнути. Набагато легше працювати й розвиватися, якщо мету собі ставити поетапно.

— Яким буде ваш наступний етап?

— Нині працюємо над програмою наступного концерту. Запланували його приблизно на червень. Хочемо ще підняти наш рівень, запросити танцювальні пари, закомпанувати їм у латинських танцях. Також плануємо запросити до співпраці професійних тернопільських музикантів. Розбудити в них інтерес до фольклорної музики. Показати, як можна виконувати її нестандартно.

— Для якого слухача зараз працюєте?

— Переконалися, що наш слухач дуже різний. Тим паче, якщо в одному концерті виконувати композиції різних напрямків і стилів, аби на повну показати себе. Зазвичай переважна більшість публіки залишається задоволеною.

До речі, молоді серед неї доволі багато. Вважаю, що це — саме через джаз, який активно відроджується.

— Чи можна говорити, що в Тернополі вже є сформована джазова тусовка?

— Так, і з кожним роком вона лише зміцнюється. Прекрасні представники цього стилю — гурт "Джазова фіра”. Якби не знав, що це — наші хлопці, то, слухаючи їх, подумав би, що це — європейські музиканти високого рівня. Найбільше дивує, що такого успіху вони досягли саме в нас, де джазової школи, як такої, немає.

— А не стане тісно незабаром джазовим музикантам у нашому невеликому місті?

— Маємо стимул ставитися до себе самокритичніше. Конкуренція, як відомо, породжує якість. Що більше хороших музикантів довкола, то більше треба працювати над собою.

Але є й таке, чим ми вирізняємося серед інших. Наприклад, підбором інструментів. Джазу на цимбалах чи скрипці в Тернополі ще ніхто не грав. Донедавна у Львові був подібний колектив — Lomaga’s Band. Він розпався. Така інструментальна музика потребує дуже великих затрат часу на репетиції. Не кожен погодиться віддавати навіть улюбленій справі стільки часу.

БАТЬКО ВІДМОВЛЯВ ЗАЙМАТИСЯ МУЗИКОЮ

— Скільки ви зазвичай репетируєте?

— По 3-4 години щодня — всім колективом. Попри те, кожен із нас ще по кілька годин у день працює сам.

— Ваші родини розуміють такий спосіб життя?

— Моя дружина — теж музикант. Вона розуміє, як в нашій професії мусиш викладатися. Інакше краще не робити нічого взагалі. Дружинам інших учасників гурту теж доводиться звикати до такого способу життя.

— Власних дітей хотіли б бачити музикантами?

— З одного боку, вважаю, що стільки задоволення, скільки дає музика, не дасть жодна інша професія. До того ж, музика має і духовний бік. Не кожна професія так позитивно впливає на формування психіки людини та розвиток особистості загалом. Тож, як мінімум, для загального розвитку, я сприятиму тому, аби моя дитина займалася музикою.

З іншого боку, чи обере вона такий нелегкий хліб собі на майбутнє? Це буде лише її вибором. Мене, наприклад, батько — професійний музикант, свого часу відмовляв. Хоча тепер, думаю, вже мною пишається.